Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.07.2016 року у справі №911/2149/14
Постанова ВГСУ від 12.08.2015 року у справі №911/2149/14
Постанова ВГСУ від 01.03.2017 року у справі №911/2149/14
Постанова ВГСУ від 04.11.2014 року у справі №911/2149/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2015 року Справа № 911/2149/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Обухівське"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід11.06.2015у справі№911/2149/14Господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Обухівське"до1. Обухівської районної ради 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4треті особи:1. Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області 2. Головне управління Держземагентства у Київській області 3. ОСОБА_5за участюПрокуратури Київської областіпровизнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити певні діїза зустрічним позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства "Обухівське"простягнення суми

за участю

- позивача:1) ОСОБА_6 (довіреність від 11.08.2015) 2) ОСОБА_7 (довіреність від 11.08.2015) 3) ОСОБА_8 (договір № 1/07-15)- відповідача:1) ОСОБА_9 (довіреність від 20.06.2015) 2) ОСОБА_4- третьої особи-1:ОСОБА_10 (довіреність від 12.01.2015)- прокурора:Попенко О.С. (посвідчення № 029012 від 17.09.2014)

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Обухівське" (далі - позивач за первісним позовом) просило визнати недійсним рішення Обухівської районної ради (далі - відовідач-1 за первісним позовом) "Про затвердження проекту приватизації земель ПАТ "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Першотравенської та Нещерівської сільських рад Обухівського району Київської області" №428.29.VI від 27.12.2013 та зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач-2 за первісним позовом) виконати передбачені договором на створення (передачу) науково-технічної документації №6-1 від 28.05.2012 роботи по розробці проекту землеустрою щодо приватизації земель позивача за первісним позовом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Нещерівської, Першотравенської сільських рад Обухівського району Київської області і передати результати робіт позивачу.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Під час нового розгляду справи Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (позивач за зустрічним позовом) звернулась до суду з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Обухівське" (відповідач за зустрічним позовом), в якому просила стягнути з нього суму боргу за договором на створення (передачу) науково-технічної продукції №6-1 з урахуванням індексу інфляції та три відсотки річних в розмірі 52 951,57 грн., з яких 50 022,81 грн. - сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 2 928,76 грн. - три відсотки річних.

Останнім рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Антонова В.М. судді Ейвазова, А.Р., Скутельник П.Ф.) первісний позов задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю.) рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено, зустрічний позов задоволено.

У касаційній скарзі позивач за первісним позовом просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно державних актів на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 13.02.1996, НОМЕР_2 від 13.02.1996, НОМЕР_3 від 19.02.1996, виданих Першотравенською сільською радою Обухівського району Київської області, Нещерівською сільською радою Обухівського району Київської області та Обухівською міською радою Обухівського району Київської області відповідно, Радгоспу-комбінату "Обухівський" (правонаступником якого є позивач) було передано в користування 2164,6 га, 1327 га та 1687,9 га земель в межах згідно з планом користування.

05.03.2010 року на загальних зборах акціонерів позивача, які мають право на земельну частку (пай) в процесі розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь, було прийнято рішення про розпаювання та приватизацію його земель.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації "Про надання дозволу на розроблення проекту приватизації земель публічного акціонерного товариства "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Першотравенської та Нещерівської сільських рад" №385 від 28.03.2012 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту приватизації земель, що перебувають у його постійному користуванні як передані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно з державними актами на право постійного користування землею серії НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6.

Судами також встановлено, що 28.05.2012 між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір на створення (передачу) науково-технічної документації №6-1, відповідно до якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання робіт по розробці проекту землеустрою щодо приватизації земель ПАТ "Обухівське" в адміністративних межах Першотравенської, Нещерівської сільських рад та Обухівської міської ради, Обухівського району Київської області.

27.12.2013 відповідачем-1 було прийнято спірне рішення № 428.29.VI, яким затверджено проект приватизації земель позивача для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Першотравенської та Нещерівської сільських рад Обухівського району Київської області, розроблений відповідачем-2, із визначеним проектом: загальною площею земель, що є об'єктом приватизації - 4070,59 га, площею земель резервного фонду - 541,54 га, площею земель, передбачених до виділення, як земельні частки (паї) - 3068,73 га.

Задовольняючи первісний позов місцевий господарський суд своє рішення мотивував тим, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні позивача, як правонаступника Радгоспу-комбінату "Обухівське", та проект приватизації яких був затверджений спірним рішенням відповідача-1 від 27.12.2013, належать до земель державної форми власності, роздержавлення і приватизація їх має здійснюватись за положеннями Земельного кодексу України у редакції, що діяла на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення.

Спростовуючи доводи відповідача-1 щодо правомірності спірного рішення відповідача-1 з огляду на приписи п.5 Постанови Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", згідно якої роздержавлення і приватизація земель сільськогосподарських підприємств і організацій відбувається відповідно до проектів, які затверджуються за поданням сільської (селищної) Ради районною (міською) Радою народних депутатів, і саме до компетенції відповідача-1 віднесено вирішення питань із приватизації земель, які знаходяться у позивача у постійному користуванні, суд першої інстанції зазначив, що такі земельні відносини регулюються Конституцією України та Земельним кодексом України у редакції, що діяла на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач-1 прийняв оспорене рішення поза межами своєї компетенції, а передача вказаних земель належить до виключної компетенції Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Задовольняючи вимогу позивача за первісним позовом про зобов'язання відповідача-2 виконати передбачені договором №6-1 від 28.05.2012 роботи по розробці проекту землеустрою щодо приватизації земель та передати результати робіт позивачу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що цей проект не був завершений і переданий позивачу, а строк виконання робіт за договором був продовжений. Таких висновків суд дійшов виходячи із того, що наданий відповідачем-2 акт здачі-приймання виконаних робіт згідно договору №6-1, складений 31.07.2012, підписаний сторонами та скріплений печаткою зі сторони відповідача-2 за первісним позовом, не містить печатку позивача. Крім того, як зазначено судом, після підписання цього акту відповідач-2 продовжував надавати погоджувальні матеріали, отримані після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт, при цьому іншого акту здачі-приймання сторонами не надано.

З огляду на вказані обставини цей суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення заборгованості за виконані роботи за вказаним договором №6-1.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, суд першої інстанції встановив, що позивач правомірно звернулось за захистом своїх порушених прав, адже спір стосується саме земель, на які позивач має право постійного користування згідно державних актів НОМЕР_7 від 13.02.1996, НОМЕР_2 від 13.02.1996, НОМЕР_3 від 19.02.1996.

Скасовуючи це рішення та відмовляючи у задоволенні первісного позову суд апеляційної інстанції виходив із того, що чинним земельним законодавством не врегульовані питання роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, не визначені повноваження органу, який має право затверджувати проект роздержавлення земель таких підприємств, і посилаючись на те, що оскільки відповідно до п.5 Постанови Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" роздержавлення і приватизація земель сільськогосподарських підприємств і організацій відбувається відповідно до проектів, які затверджуються за поданням сільської (селищної) Ради районною (міською) Радою народних депутатів, дійшов висновку про те, що саме до компетенції відповідача-1 віднесено вирішення питань із приватизації земель, які знаходяться у позивача у постійному користуванні.

Відмовляючи у вимогах позивача про зобов'язання відповідача-2 виконати передбачені договором №6-1 від 28.05.2012 роботи по розробці проекту землеустрою щодо приватизації земель та передати результати робіт позивачу, і задовольняючи зустрічний позов про стягнення заборгованості за вказаним договором, суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що позивачем роботи були прийняті, що підтверджено актом прийому-передачі, отже відповідач-2 свій обов'язок за договором виконав, а позивач зобов'язаний оплатити виконані роботи.

Звернувшись із касаційною скаргою позивач просить скасувати цю постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

З висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач мав право звернутись за захистом своїх порушених прав, адже спір стосується саме земель, на які він має право постійного користування згідно із державними актами НОМЕР_7 від 13.02.1996, НОМЕР_2 від 13.02.1996, НОМЕР_3 від 19.02.1996.

Ця обставина сторонами не заперечувалась.

Стосовно того, які правові акти, якими керувалися суди, приймаючи рішення, мають застосовуватись при вирішенні спору у частині визнання недійсним наведеного вище рішення органу місцевого самоврядування, слід зазначити наступне.

Судами обох інстанцій встановлено, що спір у даній справі за позовними вимогами про визнання недійсним рішення відповідача-1 виник стосовно земельних ділянок державної форми власності, які знаходяться у позивача у постійному користуванні згідно із вказаними державними актами.

Відповідно до п.5 Постанови Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", якою суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову, роздержавлення і приватизація земель сільськогосподарських підприємств і організацій, передбачених частиною другою пункту 3 цієї Постанови, провадиться починаючи з 15 травня 1992 року відповідно до проектів, які розробляються керівництвом (адміністрацією) цих підприємств і організацій за участю експертів і державних землевпорядних організацій, схвалюються трудовими колективами і затверджуються за поданням сільської (селищної) Ради районною (міською) Радою народних депутатів. Кабінету Міністрів України визначено до 15 травня 1992 року розробити і затвердити рекомендації по складанню цих проектів.

Згідно пункту 3 цієї Постанови, до якої відсилає наведений п.5, зобов'язано Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, обласні, Київську і Севастопольську міські Ради народних депутатів: розробити і затвердити до 1 червня 1992 року відповідно державну, республіканську, обласні (міські) програми земельної реформи на 1992 - 1995 роки. Передбачити в них на кожний рік заходи щодо організаційно-правового, кадрового, наукового, матеріально-технічного забезпечення земельної реформи, розрахунки необхідних для здійснення реформи коштів і джерела їх покриття; до 15 травня 1992 року визначити перелік сільськогосподарських підприємств і організацій, землі яких підлягають передачі в колективну і приватну власність у 1992 році. Перелік господарств, землі яких передбачається передавати у власність у наступні роки, визначати не пізніш як за один місяць до початку наступного року. При цьому виходити з того, що у складі державної власності, яка не приватизується, залишаються землі, визначені у статті 4 Земельного кодексу України.

В подальшому, 28.06.1996 прийнято Конституцію України положеннями статті 14 якої врегульовано, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прикінцевими положеннями Земельного кодексу України у редакції, що діяла на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення, визначалось, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу (п.3).

Відповідно до приписів п.8 Перехідних положень Земельного кодексу України у редакції, що діяла на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення, сільськогосподарські підприємства, які до введення у дію цього Кодексу уклали з власниками земельних часток (паїв) договори оренди, можуть, за бажанням власників цих часток (паїв), замовити землевпорядній організації виконання землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), видачі їх власникам державних актів на право власності на землю та оплатити виконання таких робіт. Сільськогосподарське підприємство має переважне право на оренду земельних ділянок у таких громадян на строк, що був обумовлений у договорі оренди земельної частки (паю), або, за погодженням сторін, на інший строк.

Частиною другою цього пункту визначено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Згідно частини третьої вказаного пункту при обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які були передані в оренду із земель державної чи комунальної власності або які на час набрання чинності Земельним кодексом України належали цим підприємствам на праві колективної власності чи перебували у постійному користуванні, за винятком земель, що не підлягають приватизації або залишаються у державній чи комунальній власності відповідно до цього Кодексу.

Стаття 25 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення, до якого відсилає наведений п.8 Перехідних положень Земельного кодексу України, передбачає, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю) (ч. 1).

Також ця стаття, у вказаній редакції, визначає, що рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій (ч.2).

Крім того, цієї статтею визначено, що: землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно (ч. 3); площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд) (ч. 4); особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) (ч. 5); при обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті (ч. 6); вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними. Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства (ч. 7); внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ч. 8); органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій (ч. 9); резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням. (ч. 10.)

Згідно статті 118 цього кодексу у тій же редакції, до якої також відсилає наведений п.8 Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч.3).

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель (ч.4).

Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 5).

Відповідно до приписів частини другої статті 122 Земельного кодексу України у тій же редакції, до якої відсилають положення наведеної статті 118, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно часини четвертої вказаної статті центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5).

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 6).

Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим передає земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст, що не входять до складу певного району, та за межами населених пунктів для всіх потреб, а також погоджує передачу таких земель у власність або у користування районними державними адміністраціями на їхній території для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) (ч. 7).

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу державного земельного банку, який стовідсотково належить державі та не підлягає приватизації (ч. 8).

Державні органи приватизації здійснюють продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації (ч.9).

Згідно частини дев'ятої статті 149 цього кодексу, на яку здійснено посилання у частині восьмій статті 122 наведеного кодексу, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 11111 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення (ч.2 п.7).

Таким чином, оскільки відповідно до наведених приписів Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, яким є Земельний кодекс України, враховуючи приписи п.3 Прикінцевих положень цього кодексу у редакції, що діяла на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення, яким визначалось, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу, та оскільки із положень статей 118, 122 Земельного кодексу України у тій же редакції, районні ради, до яких відноситься і відповідач-1, передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад, а у постійному користуванні позивача знаходяться землі державної форми власності, правові висновки суду першої інстанції щодо позовних вимог за первісним позовом про визнання недійсним рішення відповідача-1, беручи до уваги приписи наведених норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, про відсутність компетенції відповідача-1 розпоряджатися землями державної власності, є вірними, а тому висновки суду апеляційної інстанції у цій частині є незаконними, відтак правових підстав для скасування рішення місцевого господарського суду у цій частині у суду апеляційної інстанції не було.

Разом з тим, наведеним приписами земельного законодавства встановлено, що Кабінет Міністрів України розпоряджається, зокрема, ріллею, земельними ділянками природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.

Оскільки судом першої інстанції не встановлено до якої категорії земель відносяться землі позивача, його висновки про те, що розпорядження вказаними землями належить до виключної компетенції Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, є передчасними, а тому незаконними.

Однак оскільки цей недолік не спростовує висновку цього суду про те, що відповідач-1 не мав права розпоряджатись вказаною землею приймаючи спірне рішення, і такий висновок ґрунтується на наведених нормах права, у цій частині рішення місцевого господарського суду належить залишити в силі з мотивів, наведених у даній постанові.

Разом з тим, слід зазначити, що оскільки первісний позов у наведеній частині подано з підстав належності земель державної форми власності позивачу за первісним позовом на праві постійного користування і розпоряджатися ними відповідач-1 не мав права, а також і з підстав порушення прав акціонерів цього позивача, виходячи із положень статті 396 Цивільного кодексу України щодо того, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, та враховуючи приписи частини другої п.8 Перехідних положень Земельного кодексу України щодо того, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу, а отже такі члени сільськогосподарських акціонерних товариств самостійно мають реалізувати надане ним право на приватизацію, наведений позов не може бути задоволений з підстав порушення прав акціонерів позивача за первісним позовом, а відтак у цій частині позов належить задовольнити частково, а саме з підстав порушення вказаних прав позивача за первісним позовом, як особи, у якої землі державної форми власності знаходяться у постійному користуванні.

Враховуючи, що задоволення позову у цій частині поверне сторони у попередній стан, залишення у силі рішення місцевого господарського суду у цій частині не вплине на права і обов'язки акціонерів позивача та не позбавить їх права на приватизацію у визначеному Земельним кодексом України порядку.

Також не можна погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач-2 не повністю виконав свої зобов'язання за договором № 6-1 від 28.05.2012 стосовно виконання і передачі позивачу усього обсягу робіт по розробці проекту землеустрою щодо приватизації земель.

Так, судами обох інстанцій встановлено, що 31.07.2012 сторонами був складений та підписаний і скріплений печаткою зі сторони відповідача-2 за первісним позовом акт здачі-приймання виконаних робіт згідно вказаного договору №6-1.

При цьому судом першої інстанції також встановлено, що після оформлення вказаного акту надавались окремі дозволи на погодження проекту, а саме Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації №401 від 15.11.2013 "Про погодження проекту приватизації земель ПАТ "Обухівське", Висновок Управління держземагенства в Обухівському районі про погодження проекту землеустрою №03-15/8905 від 08.11.2013, Висновок Управління культури та туризму № 11/1655 від 30.08.2012.

Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно приписів статті 887 Цивільного кодексу України до договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень статті 853 цього кодексу, яка відноситься до загальних положень про підряд, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ч.1).

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ч. 2).

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника (ч. 3).

Приписами наведеної статті не передбачено спеціального порядку прийняття проектних робіт. При цьому позивачем за первісним позовом не доведено, а судами не встановлено, що факт прийняття таких робіт позивачем мав підтверджуватись із використанням печатки цього позивача.

Отже акт прийому-передачі робіт, який, як встановлено судами підписаний сторонами, може вважатись належним доказом їх прийняття.

Місцевий господарський суд у своєму рішенні вирішуючи спір у вказаній частині не навів доводів та правових підстав, за яких можна було б дійти висновку про те, що відповідач-2 за первісним позовом не повністю виконав обумовлені за договором роботи.

Доводи цього суду про те, що вже після підписання акту здачі-приймання виконаних робі надавались окремі дозволи на погодження проекту, не дають правових підстав вважати, що відповідач-2 не виконав якусь частину робіт, визначену умовами договору, і щодо обов'язковості виконання яких позивач може звертатись у суд із заявленим ним позовом.

При цьому як у позові, так і у рішенні місцевого господарського суду не зазначено які конкретно роботи залишились не виконані відповідачем-2.

Таким чином з огляну на встановлену цим судом обставину щодо підписання вказаного акту позивачем та відповідачем-2, та враховуючи відсутність правових підстав вважати, що відповідач-2 не повністю виконав обумовлені за договором роботи, виходячи з того, що не вбачається, що судами у цій частині порушено норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не можна погодитись із висновком місцевого господарського суду у цій частині спору, а тому постанову суду апеляційної інстанції у вказаній частині, який дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав вважати, що відповідач-2 не повністю виконав обумовлені за договором роботи, належить залишити без змін.

При цьому висновки суду апеляційної інстанції у частині вирішення спору за зустрічним позовом є незаконними виходячи із наступного.

Так, приймаючи постанову про задоволення зустрічного позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки факт виконання робіт за договором підтверджено зазначеним вище актом здачі-приймання виконаних робіт, відповідач за зустрічним позовом зобов'язаний ці роботи оплатити з урахуванням індексу інфляції та річних.

Разом з тим, такі висновки зроблено без повного з'ясування усіх обставин справи.

Так, відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вирішуючи спір у цій частині суд апеляційної інстанції встановив, що акт прийому-передачі робіт за договором був складений 31.07.2012, та виходив з того, що період прострочення становить з 08.08.2012 по 15.12.2014, однак у своїй постанові не навів правових підстав, за яких можна б було дійти висновку про те, що період прострочення становить з 08.08.2012 по 15.12.2014.

Суд апеляційної інстанції не дослідив умови договору щодо термінів проведення розрахунків, не перевірив можливість їх проведення у залежності від дня пред'явлення вимоги, не навів відповідних положень умов договору чи актів цивільного законодавства, які б давали правові підстави вважати, що строк розрахунків за договором настав, а період прострочення становить з 08.08.2012 по 15.12.2014.

Враховуючи зазначену вище незаконність висновків суду першої інстанції, що стосуються неналежного виконання відповідачем за зустрічним позовом робіт за договором №6-1, та враховуючи зазначені вище норми права і вказану неповноту щодо встановлення всіх обставин справи судом апеляційної інстанції, висновки цього суду у цій частині також є незаконними.

Крім того, судами обох інстанцій не враховано наступне.

Відповідно до положень статті 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

Згідно статті 889 цього кодексу замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом (ч.1 п.1).

Статтею 890 вказаного кодексу встановлено, що підрядник зобов'язаний не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацію іншим особам (ч.1 п.4).

Аналіз вказаних норм права у їх сукупності дає правові підстави вважати, що суть підряду на проектні роботи полягає не лише у їх виконанні і передачі замовнику, а й забезпечення підрядником можливості використати їх результати замовником шляхом встановленого обмеження на передачу результатів робіт іншим особам, що під час укладення договору та при його виконанні було очевидним для позивача за зустрічним позовом, як підрядника.

Із аналізу наведених норм права вбачається, що встановлені для підрядника обмеження на передачу проектної документації іншим особам, спрямовані забезпечити кінцевий інтерес замовника - використати результати цих робіт після їх виконання.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відтак належне виконання зобов'язання полягає не лише у відповідності такого виконання умовам договору, а й вимогам цього кодексу.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що проектна документація була передана підрядником - позивачем за зустрічним позовом, іншим особам, які використали її, і за наслідками такого використання відовідачем-1 за первісним позовом було прийнято спірне рішення.

Отже із встановлених судами обставин справи вбачається, що у діях позивача за зустрічним позовом присутні ознаки порушення встановленого законом зобов'язання щодо вказаного обмеження, а саме не передавати без згоди замовника проектну документацію іншим особам.

Таким чином наслідки такої передачі результатів виконаного у порушення вказаної норми права іншим особам, можуть нівелювати цілі та мету самого договору підряду для замовника, а саме унеможливити використання самим замовником виконаного.

Крім того слід зазначити, що враховуючи обумовлену оплатність таких робіт, виходячи із вказаних вище обставин справи, існують підстави вважати, що позивач за зустрічним позовом отримає подвійну оплати за виконане, у тому числі і за рахунок відповідача за зустрічним позовом, не забезпечивши при цьому кінцеві інтереси останнього.

Судами обох інстанцій не досліджено питання про те, чи забезпечив позивач за зустрічним позовом кінцеві інтереси відповідача за цим позовом, чи міг відповідач за зустрічним позовом за вказаних обставин використати результати проектних робіт, і чи впливають ці обставини на визначену умовами укладеного між сторонами договору, оплатність виконаного.

За вказаних обставин судам належало дослідити у цій частині спору правовідносини сторін у їх сукупності та відповідні докази, і дати їм належну юридичну оцінку, та у залежності від цього прийняти відповідне рішення.

Оскільки з'ясування цих обставин справи у частині вирішення спору за зустрічним позовом пов'язане із дослідженням та оцінкою доказів, за наслідками скасування судових рішень справу належить направити у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.п.6, 1, 3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Обухівське" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 в частині відмови у задоволенні первісних вимог про визнання недійсним рішення Обухівської районної ради "Про затвердження проекту приватизації земель ПАТ "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Першотравенської та Нещерівської сільських рад Обухівського району Київської області" №428.29.VI від 27.12.2013 скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2015 у справі №911/2149/14 у цій частині, залишити в силі.

В частині первісних позовних вимог про зобов'язання Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 виконати передбачені договором на створення (передачу) науково-технічної документації №6-1 від 28.05.2012 роботи по розробці проекту землеустрою щодо приватизації земель Публічного акціонерного товариства "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Нещерівської, Першотравенської сільських рад Обухівського району Київської області і передати результати робіт, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 залишити без змін.

В частині зустрічного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 та рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2015 скасувати, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський